неділя, травня 15, 2016

Скільки нам ще лишилося до самознищення?

"Из моря информации,
В котором мы тонем,
Единственный выход - это саморазрушенье"
Борис Гребенщиков, певец, 1982

"Every two days now we create as much information as we did from the dawn of civilization up until  2003"
Eric Schmidt, Google CEO, 2010

Якщо ми виробляємо все більше і більше інформації, як бути з її споживанням? Ми також споживаємо її все більше. До якої міри і за рахунок чого може зростати споживання інформації? Вочевидь, не за рахунок часу. Якщо ми витрачатимемо більше часу на споживання інформації, в нас залишиться менше часу на її вироблення, і ми не зможемо створювати її все більше і більше. Можливо, джерела інформації ставатимуть ще більш концентрованими і доступними. Це означатиме, що нові концентровані джерела витискатимуть старі, менш досконалі. Можливо, це означає це, що ми станемо менше читати книжок, дивитися фільмів, слухати музику. Але, гадаю, з певною поправкою. Різні типи джерел, які різняться своєю "концентрованістю", будуть використовуватися людиною в різному віці. Книжки, фільми і музика залишаться більше дітям, які виробляють менше інформації, зате більше її споживають. А от дорослим вже на це часу не стане -- треба виробляти інформацію.

Чомусь згадав, як років 30-40 тому люди щовечора переглядали якісь фільми, а зараз вже не пригадаю, коли якийсь фільм я подивився повністю. Навіть важко собі уявити -- просидіти 2 години перед екраном і нічого не робити. А як же встигнути створити всю інформацію, яку від мене чекають? Робота, студенти, домашнє господарство...
Та що -- фільми, футбол не дивлюся вже два роки :-) Недосконале джерело інформації

пʼятниця, січня 02, 2015

Відімкнення мелодій під час дзвінків на телефон МТС

Наче б то дрібниця. Свого часу завів собі "повстанський" мобільний телефон для Майдану з номером від МТС. Все добре, але коли на нього телефонуєш, замість стандартних гудків чулася якась махрова попса, понівечена наднизькою якістю відтворення. Давно хотів припинити це знущання, навіть зробив декілька спроб, але невдалих. Процедура позбуття насильно нав’язаної "послуги" тримається якщо не в таємниці, то принаймні ретельно прихована.

Сьогодні все вдалося :-) Після того, як зареєструвався на сторінці "Мій МТС" (який, до речі, безбожно гальмує), дізнався нарешті про процедуру відключення "послуги" GOOD'OK (так це зветься). Ось сутність для тих, хто не налаштований довго шукати:
  1. зателефонувати на номер 700
  2. для обрання української мови спілкування натиснути "1"
  3. перейти до керування послугою GOOD'OK, натиснувши "2"
  4. відмовитися від послуги, натиснувши "0"
  5. підтвердити відмову, натиснувши "5"
Записав по пам’яті, можливі дрібні неточності.

середа, липня 30, 2014

Що почитати?

Пропоную вашій увазі декілька книжок, інформацію про які сьогодні зранку отримав за розсилкою магазина Bookland. Всі книжки доступні в електронному вигляді. Насправді собі вже купив їх всі, загалом вийшло 181 грн. 50 коп. Проте тепер читати не перечитати :-).

http://www.bookland.com/ukr/books/2375559
Дія роману відбувається у другій половині XVI сторіччя у Львові. На прохання бургомістра Якуба Шольца місцевий лікар Домінік Гепнер влаштовує… публічний розтин людського тіла.
А уночі обурений єпископ тягне бургомістра на Личаківський цвинтар, щоб вистежити того, хто розкопує могили. Бо є підозра, що займається цим сам лікар Гепнер… І це тільки початок таємничої, загадкової та містичної історії.




http://www.bookland.com/ukr/books/2375574
 До збірки «Історія України очима письменників» увійшли оповідання, уривки з романів, візія, повість і т. д. сучасних українських письменників, присвячені якійсь події або персоні української історії від ІХ ст. до 202... року. У цій книзі є і зовсім забуті сторінки історії — період державності Білих Хорватів у Прикарпатті, який Володимир Єшкілєв вважає вузловим моментом нашої історії, є і фантастичний Підземний Кремль в уривку з роману Андрія Куркова, в якому вічно живий Ленін керує нашою країною, є і глибоко особиста буковинська історія Марії Матіос, і легендарний Довбуш Андрія Кокотюхи. Тут і містика і історія, переплетені в XVII столітті в уривку з нового роману Юрія Винничука, і Ярославна Валентина Чемериса, і трагічне XX століття в неназваній Коломиї Романа Іваничука, і булгаковський Київ Лади Лузіної, і ностальгія за молодіжною субкультурою 80—90-х Сергія Жадана...
 
http://www.bookland.com/ukr/books/2310113 Іван Мазепа — одна з тих знакових постатей української історії, життя та вчинки котрих і сьогодні викликають гарячі суперечки як фахових істориків, так і аматорів, а також людей, взагалі далеких від історичних перипетій. Політичний діяч, військовий, дипломат, меценат... Мало кому випала така цікава й непроста доля за життя та після смерті. То хто, зрештою, такий Іван Степанович Мазепа? Приятель царя Петра, один із перших кавалерів найвищого російського ордену Андрія Первозванного і борець за інтереси Української козацької держави; будівничий величних соборів, що дотепер є окрасою багатьох українських міст, і «Юда», відлучений від церкви, підданий анафемі, що не рідко виголошувалася з амвонів тих самих соборів; зазвичай неймовірно обережний майстер складних дипломатичних ігор і людина, що зуміла поставити на карту все і, зрештою, програла найризикованішу й найголовнішу гру свого життя; блискучий світський кавалер у дусі розкішного, неповторного XVII століття, улюбленець жіноцтва і чи не єдиний справді обдарований поет і музикант-аматор серед усіх українських гетьманів. Можливо, той, хто прочитає цю книгу, зможе створити свій власний варіант образу Мазепи — одного з найколоритніших, найцікавіших українців.

http://www.bookland.com/ukr/books/2706726
 Укр. химерний роман з народних уст. Події в романі відбуваються після смерті Богдана Хмельницького. Автор розповідає про пригоди Козака Мамая — мандрівного запорожця, вояки і гультяя, жартуна і філософа, безстрашного лукавця і навіть... чаклуна, який може покликати на допомогу магічні сили, рятуючись від небезпек. Якось Ільченко сказав: «Коли в скрутну хвилину люди не плачуть, а сміються, вони — проти будь-якого ворога дужчі». Про це його роман-епопея, який за всіма параметрами підпадає під визначення «шедевр» і який критики ставлять в один ряд з творами Сервантеса «Дон Кіхот» і Рабле «Гаргантюа і Пантагрюель».


http://www.bookland.com/ukr/books/2255176
 Юрій Мушкетик — відомий майстер сучасної української прози, лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка, автор багатьох повістей та романів, серед яких є твори, присвячені історії нашої країни: «Жовтий цвіт кульбаби», «Яса», «Гетьманський скарб», «На брата брат» та ін. У романі «На брата брат» відтворено події, що розгорталися в Україні за часів гетьмана Виговського, коли після смерті Богдана Хмельницького боротьба за державну незалежність вилилася у братовбивчу війну. Через долі героїв роману братів Журавок автор зображує страшну трагедію цієї війни: люди однієї крові стають ворогами — брат іде на брата — і голови свої кладуть, не здобувши ні слави, ні волі, ні правди.



http://www.bookland.com/ukr/books/2174050
 В центрі роману «Яса» відомого майстра сучасної української прози Юрія Мушкетика, лауреата Державної премії ім. Т. Шевченка, — історична постать, кошовий отаман Запорозької Січі Іван Сірко, який ще за життя став легендою, бо під його проводом запорожці не програли майже ні одного бою. Все своє життя славетний кошовий віддав Україні: заради неї — щоб боротися з ворогами — він покинув домівку, заради її свободи полягли сини Сірка. І той, хто зраджував Україну, вже не був йому ані товаришем, ані бойовим побратимом. Саме тому Сірко не вважав справжнім гетьманом ані Дорошенка, ані Самойловича, яким влада стала дорожча за батьківщину. Він прагнув того, щоб українці, які ніколи не зазіхали на чужі землі, не втратили своєї рідної і жили, не підкоряючись ворогам.

http://www.bookland.com/ukr/books/2216419
 Петро Дорофійович Дорошенко і Карл Густав Еміль Маннергейм... Що спільного між ними, чому відомий український письменник Валентин Чемерис з’єднав розповідь про долю цих двох історичних постатей у одну книжку? Один жив у XVII столітті, а другий — більш ніж на два століття пізніше, один був українцем, а другий — фіном. Але якщо придивитися уважніше, то спільного у українського гетьмана та національного героя фінів багато. Вони певний час служили імперії, вони обидва домоглися високих чинів у неї. Але і у Дорошенко, і у Маннергейма було в серці щось, перед чим не спроможні встояти ані чини, ані імперії. Це «щось» — любов до батьківщини. Саме заради цього і Дорошенко, і Маннергейм кинули виклик імперії, саме цьому вони присвятили своє життя…

пʼятниця, січня 03, 2014

До 105-ї річниці з дня народження С.А.Бандери

Можна по різному відноситися до Степана Бандери в залежності від того, від кого більше вдалося почути про нього -- чи то від комуністів чи то від націоналістів. Але в будь-якому разі найточніша інформація завжди знаходиться не в кон’юктурних інтерпретаціях, а в першоджерелах. Думаю, всім буде цікаво послухати живий голос цієї людини і побудувати своє ставлення до неї на основі особисто почутого, слів що вже неможливо спотворити чи невірно трактувати.


Посилання за темою:

вівторок, грудня 31, 2013

З Новим Роком!

Друзі, всіх з прийдешнім святом!
Побажань стільки, що висловити неможливо. Але значною мірою все сказано в цій молитві:


середа, вересня 04, 2013

30 серпня 2013 р.: 130 років з дня народження Дмитра Донцова

30 серпня виповнилося 180 років від дня народження Дмитра Івановича Донцова, ідеолога українського націоналізму.


І звідки мала би взятися та потіха, та незахитана віра в будучину нації? Чи, може, ту віру в нас збудити наша преса, що справді зійшла на скандальне ніво? Чи, може, наша еміграція, яка чекає ще на свого Swifft'а? Може, я б також піддався безкритично тій вірі, коли б я бачив націю, що горить одним-одиноким вогнем жаги нового життя, не відступаючи перед жодною жертвою для великого ідеалу будучини; націю, яка, навіть придушена і кинена на коліна, самопевно кидає своїм катам Галілеєве "Eppur si muove!". Коли б я бачив націю, яка добровільно, як Христос, ступає по дорозі до своєї Голготи, з добровільно взятим на плечі хрестом, бо свідомо вважає сю дорогу за таку, що провадить до регенерації, до воскресення народу. О, тоді і я, мимо всього, мимо спалених сіл, згвалтованих жінок, мимо спідлення одиниць, повірив би в міць народу, в його світляну будучину, повірив би в чудо... Але так, прецінь, не є! Картина, яку являє нам нація, (або краще: та частина, яка її репрезентує), тепер инша, зовсім инша! Ми терпимо, ми знищені як тут, так, почасти й там, і терновий вінець прикрашає чоло народу, але його похід, -- то не величний похід покоління, що свідомо себе жертвує в ім'я майбутнього воскресіння, яким був похід десятків тисяч українських селян і робітників у 1902-1906 рр., що згинули на шибеницях і в тюрмах царату. Ні! То похід людини, що тільки припадком знайшлася у становищі переслідуваного героя, що, як говорить поетка:

без одваги і бою,
на путь заблукався згубливу,
плачучи гірко від болю,
дає собі тернові ранить.

 Се є тупання отари овець, що проклинає своє огидне становище, яке наражає її на нищення зі всіх боків, з боку тих усіх, на дорозі до яких ненаситної жадоби панування лежить вона, об'єктивно -- через свої природні ідеали великий революційний чинник, суб'єктивно --  перестрашена руїною особистого щастя своїх одиниць, стероризована, здероргентована зграя, готова за першої небезпеки, як зграя горобців, опустити своє становище і шукати инших доріг, де нема ні терня, ні хрестів, ні Голготи. Тяжко не мати хоч оздобини сумніву в будучині такої нації.
[...]
Не мав я наміру писати тут політичну розвідку, я бажав лише звернути увагу критично мислячих на те, що серед нас діється. Стоїмо над Рубіконом, за яким стелиться незнана будучина. Щоб ту будучину собі вибороти таку, якої потребуємо, маємо відкинути солодкі байки про безсмертну душу нації -- з малої або великої букви написаної. Ту безсмертність ми ще маємо вибороти! Ми маємо усвідомити собі, що йдеться про наше "бути або не бути", про крок, хоч малесенький, уперед або про відступ назад, за яким приходить часом новий рух уперед, але частіше повільне вмирання. Далі маємо собі усвідомити, що рятунок нації лежить не в заміні Петра на Семена. Треба поважніших середників, бо причини хвороби народу є глибші. Яких? Про те нехай подумає або радше думає кожний українець, кому будучина вітчизни не є байдужа. Великим здобутком буде вже, коли позбудеться святого спокою і віри в безсмертність нації, коли стару хоруговку "національної солідарності" й инших святощів подремо на ганчірку, коли відзвичаємося у знахарських "середниках" добачувати чудесні ліки. Інтенсивне політичне думання й вільна від пересудів критика цілої нашої мізерії -- ось дорога, яка одна виведе нас на широкий і простий шлях боротьби за своє національне існування.
Д.Донцов. Національні святощі. З книги "Вибрані твори. Політична аналітика".

Посилання за темою:

субота, серпня 24, 2013

З Днем Незалежності!

Чому завжди так зворушують фото літніх людей, які демонструють ідейність, моральність, патріотизм? Напевно тому, що в цьому віці, коли вже здоров'я не те, коли статків не вистачає, коли важче знайти якусь особисту перспективу в житті, такі прояви мають найвищу вартість. Коли сил стає все менше, людина намагається витрачати їх на те, що на їхню думку є найголовнішим. Для цього чоловіка вдягти однострій та сфотографуватися з національними прапорами в день свята є важливішим, ніж спокійно посидіти на лавочці чи біля телевізора.
А ще сила цих фотографій у тому, що ветерани на них не просто згадують молодість, як колись були патріотами і боролися за державу. Вони такими лишилися донині. Коли проживеш довге життя і не зрадиш своєму вибору, що зробив в молодості -- це найпереконливіший доказ того, що цей вибір був вірним.
Прислухаємося до мудрості ветеранів. Слава Україні! Героям слава!

пʼятниця, серпня 23, 2013

Зі Святом Державного Прапора!

Україна 23 серпня відзначає День державного прапора.

Свято встановив у 1994 році тодішній Президент Леонід Кучма.

Це свято вшановує річницю подій 23 серпня 1991 року, коли після провалу «серпневого путчу» група народних депутатів внесла синьо-жовтий прапор у залу засідань Верховної Ради тодішньої УРСР.

У вересні того ж року цей прапор фактично став офіційним в Україні, а статус Державного він отримав у січні 1992 року.

(з сайту "Радіо Свобода": Україна відзначає День державного прапора

І ще цікава стаття за темою: Два кольори мої. Про історію українського прапора 

"І хоч Київська міськрада через брак кворуму не прийняла тоді відповідне рішення, зате синьо-жовтого прапору на Хрещатику домагалися столичні страйкові комітети.

Навіть попри те, що тиждень тому, 16 липня 1990-го, Верховна Рада ухвалила Декларацію про державний суверенітет України, встановленню національного прапору в Києві перешкоджали тоді аж 500 бійців загону міліції особливого призначення. А металеву линву флагштоку міськради закрили на замок.

Однак і мітинг тих, хто вимагав підняти національний стяг, увесь час поповнювали пікетувальники Верховної Ради та ветерани війни в Афганістані, аж поки кількість його учасників не досягла 100 тисяч. Відтак о 15-й годині прапор зі Львова освятили в Софіївському соборі ще й православні владики, а о 19-й він був урочисто піднятий на флагштоку міськради."

субота, березня 09, 2013

Дивний був той чоловік Лінь. Та хіба мало дивних? Хіба для когось я не чудний?! І чи не здастся комусь химерною ця розповідь про мій світ -- хиткий острівець у морі часу...

Тепер, через десятки літ, я розумію, що лінькуватість Ліня, відстороненість від окружжя і подій були для нього рятівною Пустотою, в яку він ховався, як равлик у мушлю. Це була не осоружна, гнітюча порожнеча, як у нас, котру ми наповнювали хто чим -- хто страхом, хто млявим гнівом, а хто пустослів'ям. Він свою порожнечу залишав вільною. Цим відрізнявся від нас. Барабан звучить порожній, а набитий лахміттям -- глухне. Лінева Пустота була цариною неприсутності, необтяженості, недоторканості. Затишне кубельце духу, в яке не проникали ні солдатські знегоди, ні буденні клопоти, ні жура, що черваком жере серця. А що вже казати про студінь, про воші і голод..

Ми мали Ліня за пусте місце, а він і справді перебував .у пустоті легкості. Легкість серця для таких людей важливіша за твердість м'язів, широку кість і тягар корисних речей, якими ми громадимо собі впродовж життя. Легкість для Ліня була навіть у виборі зброї, щоб і руку зайвий раз не обтяжувати. Інколи мені здається, що й палицю він носив лише про людське око. А перемогти міг і без неї.

Якщо, звісно, йому була потрібна ця перемога. В чому я маю сумнів.

Мирослав Дочинець. Криничар

неділя, січня 06, 2013

З Різдвом Христовим!


Нова радість стала, вже УПА повстала,
До УПА іде весь нарід добиватись права.
По всій Україні вороги панують,
Нашу неньку Україну усюди плюндрують.
Вже УПА повстала з синів України,
І не зроблять воріженьки з наших сіл руїни.
Не сумуй, народе, клянемося нині,
Що збудуєм тобі волю і славу Вкраїні.

Текст та листівку взято з сайту http://www.spas.net.ua

понеділок, грудня 31, 2012


З Новим Роком, друзі! Рік, що минув був складним, але він дав і реальну надію. Все більше відкривається досі невідомих сторінок славної історії нашої країни, все більше людей намагаються засвідчити свій патріотизм. З'являються носії ідей, які здатні об'єднати націю та вказати шлях до щасливого майбутнього. Тож не пошкодуємо зусиль, не втрачатимемо наснаги і збережімо віру у Перемогу -- бо нам без неї Смерть.

Зі святом, браття. Бої ще будуть. Слава Україні!

субота, грудня 29, 2012

Раджу прочитати: інтерв'ю Івана Патриляка "Газеті по українські"


Почитайте: "У нас досі є дві нації — українська та російсько-радянська".

І.Патриляк -- один з наших сучасників, який не лише мислить цілком тверезо і конструктивно, але й здатен професійно і аргументовано викласти свою точку зору. Окрім цього через праці Патриляка, так само, як і декількох інших сучасних істориків, публіцистів та письменників, ми отримуємо доступ до тих сторінок історії України, про які тривалий час майже нічого не знали.

неділя, грудня 23, 2012

Розпорядок дня та режим старшинських і підстаршинських шкіл УПА

Читаючи книгу Івана Патриляка "Перемога або смерть" про український визвольний рух 1939-1960 рр. ...

Вранці о 5:00 годині влітку й о 6:00 взимку всіх мешканців табору піднімала гучна сурма. Протягом п'яти хвилин вони мусили вишикуватися на муштровому майдані посеред табору. Сурма лунала тричі з інтервалом трохи більше як півтори хвилини. Перший відрізок часу призначався для збору, між "другою" та "третьою" сурмою ройовий вишиковував свій відділ у колону, після "третьої" виводив на плац.

Гімнастику (руханку) проводив підстаршина (хорунжий або бунчужний), вона складалася з прискореного маршу, бігу, заспокійливих вправ, простих та комбінованих вправ для всіх груп м'язів, спортивних ігор, кінцевого бігу, маршу зі співом. Після руханки курсанти мали 10-15 хвилин для того, щоб помитися, поголитися й застелити ліжка.

Ранкова й вечірня молитви відбувалися в такий спосіб: курсанти шикувалися в три ряди, отримавши команду "До молитви!", всі знімали шапки і ставали струнко, потім, після команди "Спочинь!", відставляли вбік ліву ногу й трохи згинали в коліні праву. Один із повстанців (чия була черга) голосно промовляв слова молитви "Отче наш" і "Богородице Діво, радуйся", після чого виголошувалася особлива "повстанська" молитва, унікальний текст якої заслуговує на те, щоб подати його цілком.

"Україно, Свята Мати Героїв, зійди до серця мого, прилинь бурею вітрів кавказьких та шумом карпатських ручаїв, боїв славного Завойовника батька Хмеля, тріумфом і гуркотом гармат революції, радісним гомоном Софійських дзвонів, нехай душа моя в Тобі відродиться, славою Твоєю опроміниться, бо Ти Пресвята -- все житті моє, бо Ти -- все щастя моє.

Задзвони мені брязкотом кайданів, скрипінням шибениць. У понурі ранки принеси мені зойки закатованих по льохах, у тюрмах і на засланнях.

Щоб віра моя була Гранітом, щоб зросла завзяттям міць, щоб сміло йшов я в бій так, як ішли герої за Тебе, Свята, за Твою славу, за Твої святі ідеї, щоб пімстити ганьбу неволі, стоптану честь, глум катів Твоїх, невинну кров помордованих під Базаром, Крутами, геройську смерть Вождя Української Нації, Української Національної Революції -- Полковника Євгена Коновальця, Бесарабової, Головінського, Голояда, славну смерть Данилишина і Біласа та тисячі незнаних нам, що їх кості порозкидані або тайком погребані.

Спали вогнем животворним в серці моєму кволість, нехай не знаю я, що таке вагання; скріпи мій дух, загартуй волю, у серці замешкай моєму. В тюрмах і в тяжких хвилинах нелегального життя зрости мене до ясних подвигів, для Тебе в подвигах тих знайду смерть, солодку смерть у муках за Тебе, і хай розпливуся в Тобі та вічно житиму в Тобі, Відвічна Україна, Могутня і Соборна".

Отримавши наказ "По молитві", курсанти одягали шапки й вирушали на сніданок, перед яким черговий підстаршина перевіряв чистоту рук і мисок.

Опісля службовий підстаршина звітував перед командиром школи або його ад'ютантом про загальну кількість курсантів, хворих осіб, осіб, які відбули до бойових відділів, відправлені в наряди, на варту, кухню, технічну роботу (ремонт зброї, одягу і т.п.).

Здійснювався загальних огляд зброї та одягу, і розпочиналися польові заняття. Завершивши їх, курсанти чистили зброю, одяг, обідали, отримували нові наряди.

Після закінчення пообідніх занять о 18:00 оголошували наряди на наступний день і починалася вечеря.

Між 19:30 та 21:00 був вільний час, який, здебільшого, витрачали на господарські роботи.

О 21:00, після вечірньої молитви, знову лунали три сурми (нічна зоря). Протягом п'яти хвилин курсанти з плацу переходили до землянок чи казарм і лягали відпочивати.

пʼятниця, грудня 14, 2012

Крути. Молода Кров

"Крути. Молода Кров". Документальний фільм з серії "Україна: забута історія", проект телеканалу «Мега». Історична реконструкція в сучасному форматі на зразок "Намєдні". Цікава розповідь про події, особливо для тих, хто мало знав про цю битву раніше.

Зачепив момент наприкінці фільму, коли професійному фахівцеві-фізіономісту дали фотокартки загиблих гімназистів для того, щоб визначити особисті риси ціх людей:

"Такі люди в системі, в яку вони потрапляють, за звичай, використовуються в першу чергу, як те, на що приходиться основний удар, тому що вони не розуміють загрози, вони не намагаються її оцінити, а просто роблять те, що від них вимагається. Їх виховували в тім руслі, щоб були порядними, чесними, прививали речі, які мають бути фундаментальними, притаманними ідеальній людині. Порядність, чесність, відкритість, готовність допомогти, кинутися на захист...".


пʼятниця, листопада 30, 2012

Виктор Вечерський. Гетьманські столиці України



Розповідь про чи найяскравіший період в історії України -- Гетьманщину. Три колишні столиці -- Чигирин, Батурин, Глухів. Події, пов'язані з ними, та, звичайно, розповідь про тодішніх гетьманів -- Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, Кирила Розумовського та багатьох інших. Автор -- фаховий історик, інформація подана цілком компетентно та аргументовано, але при тому написано цілком доступною мовою, читання захоплює. Раджу прочитати всім. Особливо корисно буде читачам, що цікавляться історією української архітектури.

Купити книгу: В.Вечерський. Гетьманські столиці України

неділя, вересня 30, 2012

Про наше "Буття"

Гурт "Буття"

На київських фестивалях, пов'язаних з українською історією та культурою можна зустріти хлопця в солом'яному брилі, що продає компакт-диски з українськими піснями -- народними, історичними, святковими, бойовими. Після першого запитання "для затравки", на зразок "Що це за музика?", "Хто виконавці?" або "Скільки коштує диск?" хлопець бурхливо починає свою розповідь, інколи навіть починаючи сильним голосом співати пісні, що записані на дисках. З одного боку, ви розумієте, що так просто придбати диск і піти далі не вийде, а з іншого боку стає цікаво -- наче на безкоштовний концерт потрапив!

Пісні на дисках виконує гурт "Буття", а продавець Михайло Качалов -- один з його учасників. Вчора черговий раз зустрів його на фестивалі "Осінь середньовіччя" і в мене з'явився черговий диск цієї групи. Ця музика -- не естрадна і заради розваги або як фонову її слухати неможливо. Але це пісні які є частиною історії України від давніх часів, і виконавці намагаються відтворити їх саме так, як вони лунали тоді. Це подібно до того, як до тебе промовляють минулі покоління. Слухаючи, починаєш розуміти, хто ти є насправді, на якій землі живеш.

На фото Михайло Качалов -- це чорненький з вусами та скрипкою, а бриля, напевно, позичає у дядька з барабаном, який, якщо не помиляюсь, є керівником гурту.

субота, вересня 22, 2012

З днем народження, Співак!

У Діна Ріда ніколи не було щасливого та спокійного життя. Він був талановитим, до того ж занадто чесним. Шукав свої ідеали по всьому світові -- в рідних Штатах, Чілі, Аргентині, Кубі, СРСР, ГДР. Зовні привабливі слогани про свободу, рівність та братерство на перевірку виявлялися фарисейством. Лицемірство влади в країнах, де він шукав правди, дратувало і викликало на відвертість у виступах. А звичайні люди любили його пісні і фільми і ще любили Діна за те, що він ніколи не брехав. А це завжди виклик для влади. Ми так і не дізналися, як він загинув, хоча очевидним є почерк "спецслужб".

В "совєцьку" добу Діна Ріда в нас знали всі. Звичайно, можливо, в наслідок того, що справжня "буржуазна" музика була вкрай важко доступна, пісні Діна заповнювали призначену для неї нішу. А оскільки у своїх виступах Дін в цілому відповідав комуністичній ідеології, влада стримано, але сприяла його популярності.

Аж ось, вже 20 років, як комуністичний режим вмер. Діна Ріда нема з нами трохи більше -- 26. В нас інші ідеали, ми слухаємо більш вправних співаків, чому ж і надалі приваблює цей образ? Бо йому віриш. Це обличчя чесної людини. Не так вже багато в нас подібних прикладів, тому цінуймо нашу пам'ять про неї.

Сьогодні день народження Діна Ріда. Він народився 74 роки тому. Але, пам'ятаючи цю життєрадісну людину, неможливо уявити його старим. Він не міг пережити свою молодість. І навіки залишився в нашій пам'яті як хлопець трохи за 40. З днем народження, друже! Я дуже ціную те, що знав про тебе!

субота, червня 23, 2012

Країна Мрій 2012



Коли ми зможемо опинятися в своїй Країні Мрій не раз на рік, а щоденно? Чи взагалі таке можливо? Бо мрії ж змінюються! Про яку країну ми мріяли п'ять років тому (2007)? а десять(2002)? а двадцять(1992)? а тридцять (1982)?.. Насправді, не так вже просто визначити, яка саме країна нам потрібна. Але та країна, яку побачив протягом декількох годин в цей день, мені до вподоби. Позитив  та доброзичливість від кожної людини. Дух мистецтва та краси. Гордість, шана та повага до історії своєї землі. Впевненість у тому, що тут і зараз, у цій Країні ми таки дійсно на СВОЄМУ МІСЦІ!

субота, червня 16, 2012

Фотографії з поїздки до Батурина


Батурин

Історія поряд з нами. Один дотик до неї здатен змінити життя. В нас живе дух предків. Дізнаючись більше про них, краще розуміємо себе. Пізнаючи себе, бачимо своє призначення і покликання. Далі має бути дія. До справи, люде!

субота, грудня 31, 2011

З Новим Роком, з Новим Життям!

Шановні, з Новим Роком вас! Рік, що минув, видався незвичайним. В мене таке відчуття, як ніби відкриваєш очі після тривалого сна. Навіть в 2004-му такого не було. Нові відомості з історії, нові книжки, нові персоналії. Новий ракурс погляду на те, що давно відоме. При тому, що події навколо нас, на перший погляд, аж ніяк не сприяли цьому пробудженню. Чи може саме вони загострили потребу відшукати в навколишньому світі щось таке, що перекликається з глибинним знанням, що дрімало в серці віками?

Останній вечір 2011 року. По телевізору дивитися нема чого. Власне, показують те, що й щороку до цього, навіть більше. Але чому це так дратує саме тепер? Щось змінилося. Хочеться вірити, що ми на порозі значних змін на краще. З Новим Роком вас, з Новим Життям!