Дивний був той чоловік Лінь. Та хіба мало дивних? Хіба для когось я не чудний?! І чи не здастся комусь химерною ця розповідь про мій світ -- хиткий острівець у морі часу...

Тепер, через десятки літ, я розумію, що лінькуватість Ліня, відстороненість від окружжя і подій були для нього рятівною Пустотою, в яку він ховався, як равлик у мушлю. Це була не осоружна, гнітюча порожнеча, як у нас, котру ми наповнювали хто чим -- хто страхом, хто млявим гнівом, а хто пустослів'ям. Він свою порожнечу залишав вільною. Цим відрізнявся від нас. Барабан звучить порожній, а набитий лахміттям -- глухне. Лінева Пустота була цариною неприсутності, необтяженості, недоторканості. Затишне кубельце духу, в яке не проникали ні солдатські знегоди, ні буденні клопоти, ні жура, що черваком жере серця. А що вже казати про студінь, про воші і голод..

Ми мали Ліня за пусте місце, а він і справді перебував .у пустоті легкості. Легкість серця для таких людей важливіша за твердість м'язів, широку кість і тягар корисних речей, якими ми громадимо собі впродовж життя. Легкість для Ліня була навіть у виборі зброї, щоб і руку зайвий раз не обтяжувати. Інколи мені здається, що й палицю він носив лише про людське око. А перемогти міг і без неї.

Якщо, звісно, йому була потрібна ця перемога. В чому я маю сумнів.

Мирослав Дочинець. Криничар